|
Археологічні дослідження останніх років доводять, що Донецька область належить
до тих регіонів України, які були заселені у далекій давнині, починаючи з
епохи палеоліту. Пізніше тут жили в основному кочовики - скіфи, сармати,
печеніги, половці та ін. Вченими - краєзнавцями доведено, що події, які
відображаються в «Слові о полку Ігоревім», відбувалися на території нашого
краю.
Монголо - татарські завоювання у Східній Європі призвели до великих як
політичних, так і демографічних змін. Під час підкорення Батиєм східно -
європейських степів уціліле їх населення було включено до Золотої Орди.
В ХIV столітті у степовій зоні оселяється українська людність. Однак цей
процес виявився короткотривалим. Після походів кримського хана Менглі - Гірея
на Київ та в різні райони України у ХІV ст., населення степів змушено було
відступати у більш захищені місця. Тому за Степовою Україною закріпилася
назва «Дике поле», а в російській документації - „Поле“.
В XVI столітті під прикриттям замків на межі степу і лісостепу на берегах Сіверського
Дінця в ХVI столітті оселяються українські козаки, які вступають на вартову
службу, а також селяни - утікачі з Правобережжя України та з Росії. Найпершим
населеним пунктом вважається Святогірський монастир, письмова згадка про який
відноситься до 1642 року.
В ХVII столітті виключно вигідним для нашого краю стає видобуток кам'яної солі.
В 1676 році на соляних озерах виникає перше місто Донбасу - Соляне
(Слов'янськ). В 1715 році на базі казенних солеварень будуються перші
солеваренні заводи на Донеччині - Бахмутський та Торський. Солеварами
засновується друге місто Донбасу - Бахмут в 1702 році.
Завдяки стихійним міграціям в межах України протягом 50-х - середини
80-х рр. ХVII ст. значно збільшилося населення Степової України. Після
укладення Белградського договору між Росією та Туреччиною, помітно зріс
приплив населення на південь не тільки з інших регіонів України, а й з
сусідніх держав, що прискорило його заселення. Але домінуючу роль у цьому
процесі продовжувало відігравати українське населення.
У 1721 році на Донеччині було знайдено вугілля. У зв'язку з початком його
промислового видобування наприкінці ХVIII століття починається інтенсивне
засвоєння території області. Після зруйнування Запорізької Січі царський
уряд добився повного контролю над процесом засвоєння регіону. З 1776 року
розпочалася масова роздача земель, у тому числі й освоєних запорожцями, та
заснування на них здебільшого трьох типів поселень - державних, військових
і приватновласницьких. В цей час на землях Кальміуської паланки Запорізької
Січі виникає грецьке місто Маріуполь.
В I пол. ХIХ ст. з'являються перші великі фабрично - заводські підприємства,
проводяться геологічні дослідження Донбасу, виникають нові міста, розвивається
торгівля.
Розвиток промисловості потребує реформ системи освіти, організації та
професійної освіти робітників, з'являються спеціальні гірничі навчальні
заклади. Зароджується духовне життя, літературна та пісенна творчість. В
Україні широко відомі пісні «Дивлюсь я на небо…» та
«Взяв би я бандуру…», написані рукою нашого земляка
М.М. Петренка.
В першій половині ХIХ століття з'являються медичні заклади на великих
підприємствах, у військових частинах. При Святогірському монастирі
відкривається госпіталь, створюється курорт на соляних озерах поблизу
Слов'янська.
У II пол. ХIХ століття, у зв'язку зі скасуванням кріпацтва та розвитком
капіталістичних відносин високими темпами відбувається модернізація
промислового виробництва Донбасу, будуються залізниці, засновуються
металургійна та металообробна промисловість, відкриваються нові шахти, заводи.
Природні багатства регіону, дешева робоча сила, пільгові умови уряду
приваблюють іноземних інвесторів, особливо франко-бельгійських та англійських.
В 1869 році англійський підприємець Джон Х'юз будує металургійний комбінат, з
розширенням якого і закладанням шахт Новоросійського товариства, виникає
селище Юзівка (Донецьк). Воно швидко зростає і перетворюється на великий
промисловий центр Півдня Росії.
Через Маріупольський морський порт донецьке вугілля починає пробиватися на
зовнішній ринок.
Новий розвиток отримує система освіти, запроваджуються початкові земські
сільські та фабрично-заводські міські школи, відкриваються початкові школи
на великих підприємствах, зароджується поліграфія, книгодрукування,
з'являються перші загальнодоступні бібліотеки в м. Бахмут. В м. Маріуполь
в 1899 році виходить перша в Донбасі газета - «Мариупольский
справочный листок».
В Донбасі народжуються, живуть і працюють яскраві літературні
особистості - В.М. Гаршин та М.Ф. Чернявський, сходить зірка
великого пейзажиста А.І. Куїнджи. Відвідини Донецького краю видатними
діячами науки, літератури, мистецтва збагачують культуру Донбасу, сприяють її
подальшому розвитку.
В 1896 році на промисловій та художній виставці у Нижньому Новгороді окрасою
павільйону Новоросійського товариства стає унікальна пальма, виготовлена з
частини рейки ковалями - умільцями Юзівського металургійного заводу
О.І. Мерцаловим та Ф.Ф. Шкаріним. Пальма Мерцалова є сьогодні
символом Донеччини.
На початок ХХ ст. у Донбасі було створено потужний індустріальний потенціал,
який став основою майбутнього розвитку України. Перша світова і громадянська
війни призвели економіку Донецького краю в руйнівне становище. Вихід з цього
становища підприємці знайшли в об'єднанні неоднорідних підприємств в
комбінати-трести. В 20-х роках в Донбасі були сформовані великі промислові
об'єднання країни - «Донсталь» та «Хімвугілля», які влилися
потім в Донецький державний кам'яновугільний трест «Донвугілля».
На початку ХХ століття у Донбасі починає розвиватися коксохімічна
промисловість. Виникають Горлівський, Макіївський, Рутченківський,
Єнакіївський та Краматорський коксохімічні заводи.
В 20-х роках ХХ століття відбуваються серйозні адміністративно-територіальні
зміни. У квітні 1920 р. створюється Донецька губернія, до складу якої увійшли
Бахмутський, Маріупольський та Слов'яногірський повіти Катеринославської
губернії, Старобельський та частина Ізюмського та Куп'янського повітів
Харківської губернії, Таганрозький та частина Донецького і Донського округів
області Війська Донського. У 1925 році було проведено чергову адміністративну
реформу, в процесі якої скасовувалися губернії і утворювалися округи.
У 1936 р. було ліквідовано округи, а за основу адміністративного устрою взяли
райони.
2 липня 1932 року в Донбасі створено нову управлінську ланку - Донецьку
область з центром спочатку в Артемівську, а з 16 липня 1932 року - в Сталіно.
У червні 1938 року територію Донецької області було розділено на дві області -
Сталінську та Ворошиловградську.
В 20-30-ті роки починається будівництво заводів-гігантів: важкого машинобудування
в Краматорську (1933), металургійного заводу «Азовсталь» в
м. Маріуполь (1934). В 30-ті роки розпочинає роботу Зуївська електростанція
(1931), будуються Курахівська та Краматорська електростанції. Відбувається
розвиток легкої та харчової промисловості. В 1936 році в Донецькому краї
нараховується 45 підприємств цієї промисловості.
В 20-30-ті роки в Донецькій області в цілому сформувалася система освіти.
Починає розвиватися система вищої освіти. В 1939 році нараховується вже 7
вузів. Донбас перетворюється на видатний вузівський центр.
Створюється розгалужена мережа культурно-просвітницьких установ, виникають
театри, бібліотеки, клуби, розвивається кінофікація. З 1923 року починає
друкуватися літературно-художній журнал «Забой». Розвивається музична
творчість. В 1930 р. було створено філармонію, в 1941 виникає оперний театр.
У роки II світової війни всі підприємства Донбасу були повністю зруйновані.
З великими труднощами відбувалося відновлення структури народного господарства
регіону. Цей процес значно ускладнювався сильною засухою, що охопила Донбас,
голодом 1946-1947 рр., пануванням командно-адміністративної системи управління.
Але завдяки допомозі багатьох регіонів країни споруджувалися нові промислові
об'єкти, шахтобудівники ввели в дію понад 30 вугільних шахт. В цілому
промисловість Донецької області зросла в середині 50-х років, у порівнянні з
довоєнним рівнем виробництва, на 24%. В ці роки не тільки відновлено народне
господарство Донбасу, але й забезпечений його подальший розвиток.
У післявоєнні роки відновлювалися й розвивалися системи охорони здоров'я та
освіти, відроджувалася культура.
Внаслідок невдалих експериментів центру в 50-60-х роках погіршується становище
вугільної промисловості, скорочуються інвестиції. Але металургійна та
машинобудівна промисловість працюють стабільно. Впроваджуються нові технології,
будуються могутні доменні та мартенівські печі, розширюється асортимент машин
і обладнання. Відбуваються зміни в транспорті: починається електрифікація
залізниці, ширше використовуються можливості автомобільного та морського
транспорту. Налагоджуються зовнішньоекономічні зв'язки.
В 50-60-ті роки зазнала істотних змін соціальна політика. Почалося підвищення
заробітної плати, зниження податків, поліпшилося пенсійне забезпечення.
Соціальне становище людей стало більш стабільним.
Бурхливий розвиток отримала система вищої освіти. У 1960 році в Сталіно
індустріальний інститут був перетворений на політехнічний, а його
Краматорський філіал - на індустріальний інститут. В області відкрилися і два
нових вузи - інститут радянської торгівлі і філіал Харківського інституту
мистецтв. Донецький педагогічний інститут був перетворений на університет.
У другій половині 60-х років інтенсивно розвивалася металургійна промисловість.
Вступили до ладу Авдіївський коксохімічний завод, високопродуктивний дротяний
стан на Макіївському металургійному заводі та ін. об'єкти.
З середини 60-х років розвивається повітряний транспорт, рейси якого
обслуговують три аеропорти: в Донецьку, Маріуполі, Краматорську.
В 70-80-ті роки провідну роль в економіці Донбасу продовжує грати вугільна
промисловість, значними темпами розвивається донецька енергетика, побудована
найбільша теплова електростанція в Європі - Вуглегірська ГРЕС.
В 70-ті роки Донецька область стає краєм розвиненої хімії. Хімічні підприємства
Донбасу забезпечують на початок 80-х років восьму частину республіканського
випуску мінеральних добрив і кальцинованої соди, четверту частину сірчаної
кислоти, майже п'яту частину синтетичних миючих засобів.
Розвивається легка та харчова промисловість. В 60-70-ті роки розпочали роботу
Донецький бавовнянопаперовий комбінат, Макіївська бавовнянопрядильна фабрика,
Донецький завод іграшок, Донецький завод холодильників «Норд», ряд
підприємств харчової промисловості. Донецька область стає великим будівельним
майданчиком. За період з 1958 по 1985 рр. було побудовано 12 тис. підприємств.
Інтенсивний промисловий розвиток Донбасу перетворив його до середини 80-х
років в найурбанізованіший регіон України: 90% жителів Донецької області,
абсолютна більшість її населення, була зосереджена в містах.
У другій половині 60-х - першій половині 80-х років відбувається
демократизація системи освіти, науки, культурного життя. В школах і вузах
відбувається активний пошук нових методів викладання, створювалися умови для
творчої роботи майстрів мистецтв, розширялися наукові дослідження, змінилося
відношення до літературного життя. В Донбасі сформувався досить могутній
науковий потенціал. Важливу роль в активізації наукового життя в регіоні
зіграло створення в 1965 р. в Донецьку наукового центру АН УРСР. До його
складу увійшли фізико-технічний інститут, відділення економіко-промислових
досліджень Інституту економіки АН УРСР, обчислювальний центр і ботанічний сад.
Великим науковим центром регіону був Всесоюзний науково-дослідний інститут
гірничорятувальної справи (м. Донецьк) - єдина в світі спеціалізована установа
подібного профілю.
Центром вузівської науки регіону стає Донецький політехнічний інститут, в
якому розроблялися нові перспективні теми, був створений могутній
науково-дослідний сектор.
Пожвавилася діяльність театрів і філармонії. З середини 80-х років почалося
формування нових театральних концепцій. У цей період затверджується ідея
відродження в Донбасі національного театру, яка була втілена в діяльності
Донецького українського музично-драматичного театру, Донецького театру опери і
балету, Української трупи Донецького театру ляльок, в створенні грецького
театру.
В середині 80-х - на початку 90-х років, в роки перебудови, у Донбасі
відбувалися надзвичайно складні й суперечливі соціально-економічні й політичні
процеси. Це був один з найбільш активних і неспокійних регіонів країни. Регіон
стрясають могутні шахтарські страйки, що призводять до кризового стану
промислового виробництва.
В цей же час відбувається формування багатопартійної системи, створюються
численні суспільно-політичні організації, об'єднання і рухи.
Однією з перших національно-демократичних громадських організацій, що виникли
в Донбасі, було Товариство української мови (1988). Ініціаторами створення
товариства стають В. Оліфіренко, Ф. Олехнович, підтримують
ідею Г. Гордасевич та В. Білецький, відомі сьогодні в Донбасі
українознавці, письменники, дослідники.
Однією з найбільш гострих проблем регіону був і залишається сьогодні кризовий
стан екології. Техногенне навантаження на природно-територіальні системи
регіону в десятки разів перевищує середні показники по країні. Екологічна
катастрофа впливає на життя і здоров'я мешканців Донбасу. У 1990 році уперше
смертність перевищує народжуваність.
Проголошення незалежності України, перехід від командної, планової до ринкової
економіки виявився дуже складним і важким періодом в історії Донеччини. Розрив
господарських зв'язків, застарілі промислово-виробничі фонди, технології,
абсолютна перевага галузей важкої промисловості, визначили особливу гостроту
економічної кризи.
Спад промислового виробництва, що почався ще у 1989 р. (після шахтарських
страйків) набув стійкого характеру. Особливо катастрофічні були наслідки 1994
року, коли у Донецькій області загальний обсяг виробництва знизився, в
порівнянні з попереднім роком, на 20,2%.
Тільки в 1997 р., уперше за останні 8 років стався певний сплеск зростання
виробництва. В листопаді 1997 року рішенням обласної ради була
затверджена «Програма соціально-економічного розвитку Донецької області
на 1998-2000 роки». Механізм реалізації програми передбачав роботу по
підготовці спеціальних економічних зон в Донбасі.
Становище економіки Донецької області вимагало залучення великих інвестицій.
24 грудня 1998 року був прийнятий Закон України «Про спеціальні економічні
зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області».
Сьогодні ведеться активна, багатопланова робота по впровадженню закону в життя.
В обласному центрі створюється спеціальна економічна зона - технопарк
«Донецьк», у м. Маріуполь - СЕЗ «Азов» (зовнішньоторгівельна).
Поряд зі спеціальними економічними зонами в Донецькій області визначені також
території пріоритетного розвитку, надані 17 містам Донецької області та двом
сільськогосподарським районам.
Перший досвід, накопичений в Донецькій області, свідчить, що створення і
функціонування СЕЗ може позитивно впливати на соціально-економічне становище в
регіоні. У цілому Донбас володіє могутнім науково-технічним потенціалом. Вузи,
науково-дослідні інститути і академії ведуть активну діяльність з дослідження
і розробки інноваційних програм. Підприємства активно впроваджують нову
техніку і технологію, за рахунок чого отримують прибуток. Поступово
відроджується освіта та культура. Донбас все більш впевнено крокує у майбутнє.
| 
